У поетичному змалюванні розпалу літа на передньому плані панує розлоге шляхетне дерево – осика, досить помітна серед інших наших дерев. Майстер оригінально трактує мотив, пропонуючи широке візуальне охоплення пейзажу з притаманним степовій зоні вільним диханням. Створюваний обшир дозволяє погляду поринути в далечинь – від занурених в експресивну світлотінь гілок, крізь просторовий план золотавого поля, аж до віддаленої смужки лісу. Завдяки композиційному ракурсу глядач знаходить себе під покровом прекрасного дерева з сріблястим потужним стовбуром і тремтячим від найменшого подиху вітра листям, яке ніжно переливається срібно-зеленим світлом і таємниче перешіптується.
Осика 1996 55×75
