ПРОЧАНИ СОНЯХИ
(погляд на твою картину)
Прочани соняхи пішли-пошелестіли.
Їх листя шкарубке – неначе крила,
а голови в коронах золотих.
Упала ніч, та сяяли корони,
і пропливали зоряні пороми
зі збіжжям, що Господь намолотив.
Прочанам соняхам так мило йти – летіти.
Вони ж таки воістину, як діти,
хоча вдалися пишні та рясні.
Аж бач, залепа – як воно і сталось,
що чобітки дорогою стоптались.
Невже вертати? Ну, оце вже ні!
Прочани соняхи не знали – не гадали,
що не судилось їм рушати далі,
бо доля всіх на кола поверта,
а швець і жнець гарують не задарма.
Але хіба то вже й направду драма,
що ПОНАД НАМИ – воля і мета?
Н. Старюк, 2020